^Назад до Верху

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5


Дистанційне навчання - це мобільність

Дистанційне навчання - це сучасне навчання

Дистанційне навчання - це заощадження часу

Велика кількість дистанційних курсів

Дистанційне навчання - це сучасні технології

Get Adobe Flash player

Федоренко Леся асистент,
Подільський державний аграрно-технічний університет,
м. Кам’янець-Подільський
 

ПЕРЕВАГИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ


  Дистанційне навчання в Україні - це взаємодія учня і викладача незалежно від місця їх знаходження та розподілу в часі на основі сучасних педагогічних та інформаційних технологій. Дистанційні технології навчання можна розглядати як природний етап еволюції традиційної системи освіти від дошки з крейдою до електронної дошки й комп'ютерних навчальних систем, від книжкової бібліотеки до електронної, від звичайної аудиторії до віртуальної аудиторії. Важлива роль у вдосконаленні вітчизняної освіти приділяється впровадженню в освітню діяльність технологій дистанційного навчання та притаманних їм нових методів організації навчального процесу.


  Дистанційне навчання, за визначенням А.А. Андрєєва – це синтетична, інтегральна, гуманістична форма навчання, що ґрунтується на використанні широкого спектра традиційних та нових інформаційних технологій та їх технічних засобів, що використовуються для доставки навчального матеріалу, його самостійного вивчення, організації діалогового обміну між викладачем та студентом, коли процес навчання не залежить від їхнього розташування в просторі і в часі, а також до конкретної освітньої установи [1].

  Дистанційне навчання як навчання поза стінами вищого навчального закладу не є якоюсь незвичайною, що стоїть в стороні від загальної методології формою навчання. Як і раніше знаходить велике застосування заочна форма навчання, для якої також характерна «дистанційність», необов'язковість відвідування багатьох видів навчальних занять і великий обсяг самостійної роботи. І те, що дистанційне навчання в значній мірі спирається на технічні засоби, також не є чимось революційним, невідомим для вітчизняного викладання. Аналіз впровадження дистанційного навчання показує, що до реального контингенту потенційних студентів можна віднести тих, хто часто перебуває у відрядженнях, військовослужбовців, територіально віддалених слухачів, жінок, що перебувають у декретній відпустці, людей з фізичними вадами, тих, хто поєднує навчання й роботу, співробітників, що підвищують свою кваліфікацію тощо. Викладачі, що працюють зі студентами-заочниками, далеко не завжди задоволені якістю знань останніх. Втім діловим людям, які бажають підвищити свою кваліфікацію або придбати нову спеціальність, доводиться поєднувати навчання та просування по кар'єрних сходах Інваліди та люди, які страждають фізичними недугами, які не дозволяють їм відвідувати заняття в «реальних» класах, - ще одна соціальна група, яка потребує можливості отримати освіту дистанційно. Сучасні освітні технології дозволяють їм вивчати будь-який предмет, не встаючи з інвалідного крісла і не покидаючи власної кімнати. Люди згодні платити за знання і в разі затребуваності прагнуть отримати якісні знання, домагаючись їх від постачальників освітніх послуг, не пов'язані територіальними обмеженнями, вони вибирають ті навчальні заклади, які здатні такі знання надати. Це в свою чергу стимулює ВНЗ в умовах конкурентного середовища удосконалювати затребувані форми навчання. При цьому дистанційна форма має ряд конкурентних переваг. Відмінністю дистанційної форми є те, що вона передбачає індивідуальне навчання кожного студента за розробленим саме для нього планом. Такий план є гнучким у своїй основі, проте після затвердження визначає характер і графік взаємодії учасників навчального процесу, слугує для оцінки успішності навчання. У порівнянні з цим ключовою характеристикою в рівній мірі і очного, і заочної освіти є груповий характер навчальних занять.

  Основу освітнього процесу при дистанційному навчанні складає цілеспрямована і контрольована інтенсивна самостійна робота студента, який може навчатися в зручному для себе місці, за індивідуальним розкладом, маючи при собі комплект спеціальних засобів навчання і погоджену можливість контактів з викладачем по телефону, електронною і звичайною поштою, а також очно. Інтенсивність і тривалість занять студент може регулювати самостійно, і це теж важливо. Отже дистанційне навчання – це форма здобуття освіти, поряд з очною та заочною, при якій в освітньому процесі використовуються кращі традиційні та інноваційні засоби, а також форми навчання, що ґрунтуються на комп'ютерних і телекомунікаційних технологіях [2].

  Дуже важко прогнозувати, коли ж будуть створені системи навчання, здатні в повному обсязі і хоча б при задовільній якості взяти на себе основні функції викладача. При сучасному розвитку системи навчання студенти повинні мати можливість спілкуватися з викладачами. Наприклад, вже зараз технічно можливо і було б правильним, щоб хоча б настановні лекції викладач читав з аудіо-або відеотрансляції в режимі реального часу прямо через Інтернет. Однак при аналізі роботи багатьох існуючих навчальних систем часто виявляється, що взаємодія обмежується можливістю переміщення по системі і поштовим спілкуванням з лектором і іншими студентами. В даний час при наявності хороших каналів зв'язку цього вже недостатньо. Якість отриманої освіти багато в чому залежить від особистості викладача, який, крім забезпечення формального навчального процесу, відіграє дуже важливу роль у формуванні світогляду студентів, їх характеру. Суть головної вимоги дистанційного навчання полягає в тому, що при керуючої і організуючою діяльністю викладача студент тим не менше протягом усього періоду навчання повинен працювати індивідуально і освоювати навчальний матеріал максимально самостійно. Ступінь же комп'ютеризації навчального процесу не є чимось принциповим і залежно від конкретних обставин може змінюватись у досить широких межах, природно, за умови, що буде забезпечена індивідуальність навчання.
 
Список використаних джерел
1.     Кухаренко В.М. Дистанційне навчання та умови застосування / В.М.Кухаренко, О.В.Рибалко, Н.Г.Сиротенко. – Х., 2002. – 320с.
2.     Трайнев В.А.  Дистанционное обучение и его развитие / В.А.  Трайнев, В.Ф. Гуркин, О.В. Трайнев. – 2-е изд. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2008. – 294с.